Фото: СК Полтава

Хавбек СК Полтави Максим Горжуй пригадав свої перші кроки у футболі, розповів про початок шляху у клубі і про найбільш пам’ятний матч.

Футбол і плавання

- Футбол завжди подобався значно більше за плавання. Просто коли я був ще зовсім малим, батькам видавалося, що футбол дуже травматичний вид спорту. Тому намагалися обрати для мене щось більш безпечне. Мій рідний брат займався плаванням у "Дельфіні" (дитяча школа з плавання у Полтаві, - ред.). Я пішов туди, де займався брат. Разом з ним їздили на тренування. Брат для мене був прикладом для наслідування. Але згодом зрозумів, що все ж до футболу я більше тяжію, тому пішов з плавання.

Початок футбольного шляху

- Десь у дванадцятирічному віці вирішив займатися футболом. Тоді прийшов у нашу ДЮСШ імені Горпинка. Там уже був Дмитро Копитов. Дмитро Щербак, до речі, теж був там, щоправда, він старший. Також з нами займався Євген Білокінь. Я був у команді 1998 р.н., а він - 1996-го. Взимку прийшов до тренера Олега Михайловича Калюжного. Так і почався мій футбольний шлях.

Тренерська діяльність

- Почав займатися, бо дуже подобалася ця справа. Спочатку допомагав тренеру Андрію Матюсі у Горпинці, просто розставляв фішки. Згодом пішов на тренерські курси, закінчив інститут, після чого відразу покликали в ДЮСШ. Колектив був крутий, всі пам'ятали мене. Так все і почалося. Вважаю, тренер має бути футболістом, який грав хоча б на якомусь рівні і розуміє цю гру, а не просто людиною, котра бачила футбол лише по телевізору.

Чемпіонат міста

- На чемпіонаті міста Полтави я починав виступати за Леваду. З цією командою ми ледь не стали чемпіонами міста. А вже далі опинився в ФК Поділ. Відомий у полтавських колах Макс Вершинін керував командою. Про Макса можна розказувати чимало, це такий позитивний чоловік, який, у хорошому сенсі слова, хворіє футболом. Він дуже багато мені допоміг - і психологічно, і морально, і фінансово. Коли б до нього не звернувся, у будь-який час доби він готовий прийти на допомогу. Уже пізніше я перейшов у команду Динамо з Решетилівки, яка тоді трансформувалася в полтавський Легіон. Саме з Легіоном я виріс від виступів на чемпіонаті міста до обласних змагань. Там виступали такі відомі гравці, як Мелащенко, Гребенюк, Місяйло.

Шлях у СК Полтаві

- Напевне, якби я потрапив у СК Полтава до Володимира Сисенка, коли команда була в другій лізі, то мені було б набагато складніше зрозуміти і пристосуватися до цієї системи, тих вимог, які ставить тренер. А я прийшов, коли команда змагалася ще в чемпіонаті області, тому нині мені легше зрозуміти вимоги головного тренера. Але кожен новий етап для команди - це нові виклики. Коли ми грали в другій лізі, відчувалися відмінності від виступів в аматорській першості. Нині ми в першій лізі, тут вимоги до футболістів теж збільшуються. Але головне - не зупинятися і зростати в професіональному плані з командою, щоб вигравати конкуренцію, навіть внутрішню. Візьмімо останній сезон. Зараз дуже виросла інтенсивність гри, розуміння, швидкість і, звичайно, люди поряд, які складають тобі конкуренцію. Адже футбол у нашій команді з приходом досвідчених гравців став не лише швидшим фізично, а й розумнішим: треба швидше думати, швидше приймати правильні рішення.

Пам’ятний матч

- Гра з ФК Суми закарбувалася у моїй пам’яті на все життя, адже забив дебютний гол Полтави у Другій лізі. Атмосфера на стадіоні була неймовірною. Ми тоді приймали матчі на «Локомотиві», і на цей маленький стадіончик приходило чимало людей, які підтримували нас, гнали вперед. Той гол і нашу перемогу над ФК Суми я можу відтворити до найменших деталей: Антон Яременко подавав кутовий, м'яч пролетів повз тих, хто був на ближній стійці, а я замкнув і таким чином поклав початок тій розгромній перемозі.

Тренувальний процес

- Для мене збори трохи змазані. Я отримав ушкодження, через що ненадовго випав з обойми. Але зараз набираю форму. Нині у нас почалася робота у звичному тижневому циклі. До цього ми грали по дві гри на тиждень. Робота була інтенсивна.  Моє завдання на зараз - набрати оптимальну форму й продовжувати конкурувати та боротися за місце в складі. На моїй позиції зараз серйозна конкуренція, тому буде важко, але тим цікавіше. Володимир Анатолійович завжди допомагає мені, підказує, що робити, щоб забивати гол, щоб віддавати результативні передачі.

Плани на майбутнє

- Не хочу так далеко загадувати, бо, поки йде війна, будь-які плани ризикують бути скоригованими. Хочеться вірити в найкраще, що завершиться війна, а ми з СК Полтава зможемо стати найкращими в лізі і потрапимо до УПЛ. А чом би й ні? Це була б чудова історія - пройти з цією командою шлях від аматора до учасника Прем’єр-ліги.

Пресслужба ПФЛ